“Не чіпайте мене, я – травмований!”

Останнім часом доводиться занадто часто чути, що хтось, десь зазнав психологічної травми. Цим починають вже навіть маніпулювати. Наприклад, хочуть уникнути відповідальності, – “Не чіпайте мене, я – травмований!”. Чи не бажають вчитися (та ж фраза). І тп.

То давайте трохи розберемося, коли ми маємо право вживати цей термін.

Клавдія Герберт, почесний клінічний психолог, у книжці “Розуміти травматичний досвід” пише:

– Ця назва (“травма”) стосується випадків, коли хтось “зазнав, був свідком чи зіткнувся із подією чи подіями, які пов’язані із реальною чи можливою загрозою смерті, серйозного поранення, сексуального насилля або небезпеки фізичної цілісності самої особи чи інших людей” (DSM5).

На жаль (або навпаки, на щастя), більшість з тих, хто жаліється на “травму дитинства” чи “травму під час війни,” перебувають під дією звичайного стрес-фактора. Часто то навіть не дистрес (стан, при якому людина не в змозі повністю адаптуватися до стресових ситуацій та спричинених ними наслідків і проявляє дезадаптивну поведінку).

Тому, перш ніж “хизуватися” власною травмованістю, прочитайте та розбиріться, що таке психологічна травма.